Чи буде правомірним звільнення працівника?

17 вер 2019
Прес-служба
2852

До Управління Держпраці у Черкаській області через форму «Зворотній зв’язок» звернулася жителька області з питанням: «Прошу надати роз’яснення щодо додержання законодавства про працю в наступній ситуації. Працівник знаходився на лікарняному з 08.04.2019 до 17.04.2019 року. З 18.04.2019 йому була надана щорічна відпустка до 14.05.2019 року включно з наступним звільненням за власним бажанням в останній день відпустки. 13.05.2019 працівник відкликав заяву про звільнення, мотивуючи тим, що з 12.05.2019 року знаходиться на лікарняному після оперативного втручання. Непрацездатність з 12.05.2019 року по 30.08.2019 року (111 днів) підтверджено листками непрацездатності з різних хвороб.

Отже, відлік чотиримісячного терміну непрацездатності починається з 08.04.2019 квітня чи 12.05.2019 травня?

Також, відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, забороняється звільняти з ініціативи керівництва підприємства одиноких матерів за наявності дитини до 14 років, а працівник підпадає під цю категорію.

Прошу повідомити, чи буде правомірним звільнення працівника за ініціативою власника згідно з пунктом 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у даному випадку?»

Роз’яснення надає інспектор праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Ірина Петухова:

«Ваше звернення про надання роз’яснень щодо правомірності звільнення працівника за п. 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі ‑ КЗпП України) розглянуто та повідомляємо наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

У загальному випадку непрацездатність працівника, який підлягає звільненню, має тривати більше чотирьох місяців підряд. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває перебіг 4-місячного строку. У випадку, якщо після відновлення працездатності, ним знову втрачається працездатність, обчислення чотиримісячного терміну починається заново. Підсумовування періодів нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, законом не передбачено. Передбачений п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України строк повинен закінчитися повністю. Його закінченням слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Законодавством не передбачено можливості обмеження підзаконними актами права власника звільняти працівника з підстав, визначених ст. 40 КЗпП України. Але норма ст. 184 КЗпП України, яка обмежує можливість звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу одиноких матерів, які мають дитину віком до 14 років, підлягає переважному застосуванню перед нормами ст. 40 КЗпП України. За наявності суперечності між загальними та спеціальними нормами, практика завжди віддає перевагу спеціальній нормі за умови однакової юридичної сили.

Отже, звільнення працівника за п. 5 ч. 1. ст. 40 КЗпП України в наведеному прикладі буде неправомірним».