Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року: головні причини розриву в оплаті праці чоловіків і жінок

Статистичні дані свідчать, що середня заробітна плата жінок є нижчою за середню заробітну плату чоловіків у всіх без винятку країнах світу. Згідно з результатами дослідження, проведеного державною установою «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України», головними причинами такого явища в Україні є:

– високий рівень гендерної сегрегації на ринку праці (горизонтальної та вертикальної): чоловіки переважають на керівних посадах, жінки – у галузях та видах діяльності з більш низькою доданою вартістю або на посадах з нижчим рівнем оплати праці;

– відмінності у рівні підготовки та досвіді роботи, на що негативно впливає нерівномірний розподіл обов’язків жінок і чоловіків у догляді за дитиною та іншими членами сім’ї, а також відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якими переважно користуються жінки.

Важливу стримуючу роль у зменшенні нерівності в оплаті праці жінок і чоловіків відіграють поширені у суспільстві стереотипи, найбільш яскравими наслідками яких є пряма дискримінація за ознакою статі, недооцінка жіночої праці (в тому числі хатньої праці та праці з догляду) та упереджене ставлення роботодавців до жіночої зайнятості.

Найчастіше гендерний розрив в оплаті праці (нескоригований) визначається як різниця у відсотках між середнім заробітком чоловіків та жінок і розраховується для середньої та медіанної заробітної плати як для окремої галузі, так і для всієї економіки в цілому. При цьому вважається, що про найбільш чітку дискримінацію в оплаті праці жінок і чоловіків свідчить показник погодинної заробітної плати, оскільки відмінності у середньомісячній заробітній платі можуть залежати від інших, більш об’єктивних факторів, зокрема більшої поширеності неповного робочого дня/тижня серед жінок.

З огляду на те, що жінки переважають на низькооплачуваних роботах, одним із ключових методів скорочення гендерного розриву в оплаті праці тривалий час вважалося встановлення і поступове підвищення на законодавчому рівні мінімального розміру оплати праці (мінімальної заробітної плати). Разом із тим максимального ефекту неможливо досягнути без ліквідації всіх проявів дискримінації вразливих категорій працівників в інститутах ринку праці та методах оцінки праці, наприклад у формі більш низької заробітної плати у тих галузях чи видах діяльності, де працюють жінки.

Незважаючи на високий рівень гендерного розриву в оплаті праці в Україні порівняно з рівнем у більшості країн ЄС та інших розвинутих країн світу, динаміка скорочення такого розриву була позитивною. Зокрема, протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція до скорочення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків (2020 рік – 20,4 відсотка; 2021 рік – 18,6 відсотка), а за останні п’ять років такий розрив скоротився на 7,4 відсоткових пункта – з 26 відсотків у 2015 році до 18,6 відсотка у 2021 році.

Робота із скорочення рівня гендерного розриву в оплаті праці суттєво ускладнилася внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, яка почалася у лютому 2022 року.

За матеріалами: Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року