Професійні захворювання медичних працівників

Робота у системі охорони здоров’я, особливо в умовах воєнного стану, підвищеного емоційного навантаження, створює додаткові труднощі та не сприяє збереженню здоров’я медичних працівників.

Медичний персонал будь-якого медичного закладу щодня контактує з різними виробничими факторами фізичного, хімічного, біологічного характеру, які шкідливо впливають на його здоров’я і працездатність. Тому лікарняне середовище повинне розцінюватись як надзвичайно агресивне середовище.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) тривалість життя лікаря становить в середньому 56 років, при цьому середня тривалість життя в Україні становила у жінок — 75,5 років, а чоловіків — 65,2 років.

Професійні захворювання є серйозною проблемою, яка може впливати на якість життя та професійну діяльність медичних працівників. Треба максимально дбати про своє здоров’я та вживати заходи безпеки. Таким чином можна зменшити ризик захворювання та зберегти своє здоров’я.

Професійне захворювання — це захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності під впливом шкідливих речовин, пов’язаних з роботою.

При цьому інфекційні та паразитарні захворювання можуть носити професійний характер для працівників медичних закладів (інфекційних відділень, донорських пунктів, протитуберкульозних диспансерів).

Вплив небезпечного виробничого чинника біологічного походження, може виникнути у контакті з інфекційними хворими, інфікованими матеріалами чи переносниками захворювань (туберкульоз, вірусний гепатит, мікози шкіри, сифіліс, ВІЛ­-інфекція та інші).

Що таке туберкульоз?

Туберкульоз — це інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.

Найбільш поширеним є туберкульоз легень, але хвороба може вражати й інші органи та системи організму (наприклад, нирки, хребет чи мозок), крім волосся та нігтів.

Симптоми залежать від того, який орган чи систему уражено. Найчастіше бактерії туберкульозу вражають легені. В такому випадку можуть спостерігатись такі симптоми:

– кашель, що продовжується 3 тижні й більше;

– біль в грудній клітині;

– кашель з кров’ю;

Інші можливі симптоми туберкульозу:

– слабкість чи втомлюваність;

– втрата ваги;

– відсутність апетиту;

– озноб;

– лихоманка

– сильне потовиділення вночі

Також можуть спостерігатись симптоми з боку інших уражених органів та систем: наприклад, біль у спині у випадку ТБ хребта чи кров у сечі у випадку ТБ нирок.

Професійний туберкульоз є важливою проблемою серед медичних працівників, що пов’язано з несприятливою епідеміологічною ситуацією та частим контактом із хворими на туберкульоз або зараженим матеріалом. Зараження може відбуватися як у спеціалізованих протитуберкульозних закладах (диспансерах, лікарнях, санаторіях), так і в медичних установах загального профілю, зокрема у відділеннях торакальної хірургії та бактеріологічних лабораторіях. У медичних працівників захворювання зазвичай проявляється у вигляді так званих «малих форм» туберкульозу, таких як вогнищевий або інфільтративний туберкульоз, туберкульома верхніх часток легень чи туберкульозний плеврит. Найчастіше хворіє середній та молодший медичний персонал.

Найбільший ризик зараження мають працівники бактеріологічних лабораторій, персонал стаціонарів протитуберкульозних закладів, а також працівники поліклінічних підрозділів протитуберкульозних диспансерів і патологоанатомічних відділень; підвищений ризик також спостерігається у працівників терапевтичних відділень великих лікарень, швидкої медичної допомоги та аптек. У поодиноких випадках може виникати професійний туберкульоз шкіри, зокрема у патологоанатомів. Професійний характер захворювання встановлюється на основі епідеміологічного розслідування. Перебіг туберкульозу у медичних працівників може ускладнюватися такими факторами, як стійкість мікобактерій до основних протитуберкульозних препаратів, погана переносимість лікування та знижена резистентність організму.

Гепатити В і С

Вірусні гепатити В і С є одними з найпоширеніших інфекцій серед медичних працівників. Зараження зазвичай відбувається при контакті з кров’ю: під час переливань, ін’єкцій, реанімаційних процедур, а також через ушкодження шкіри чи слизових. Найвищий ризик мають хірурги, анестезіологи, реаніматологи, акушери-гінекологи, лаборанти та процедурні медсестри.

У медпрацівників гепатити частіше перебігають у змішаній формі (В+С), гірше піддаються лікуванню, можуть розвиватися на тлі токсико-алергічного ураження печінки та частіше призводять до ускладнень, таких як печінкова недостатність, цироз чи рак печінки.

Професійний характер хвороби встановлює лікарсько-експертна комісія з інфекціоністом та епідеміологом. Для підтвердження зв’язку з роботою в документації має бути факт можливого зараження, наприклад опис пошкодження рукавичок чи шкіри під час маніпуляції та дані про пацієнта з позитивними маркерами гепатиту.

Профілактика включає інформування персоналу про епідемічну ситуацію й ризики, дотримання засобів індивідуального захисту, безпечне поводження з гострими інструментами, правильну дезінфекцію та стерилізацію багаторазового інструментарію, використання безпечних медичних виробів і вакцинацію проти гепатиту В.

Ви можете захистити себе від гепатиту B за допомогою вакцинації, що формує імунітет у середньому на 20–30 років, а інколи — пожиттєво.

Станом на 1 липня 2018 р. в Україні наявні 1 805 242 дози рекомбінованої вакцини для профілактики гепатиту B.

Крім цього, поширенню вірусу гепатиту B можна запобігти таким чином:

• уникайте контактів з кров’ю та рідинами організму інших людей;
• уникайте непотрібних ін’єкцій: вибирайте пероральні ліки замість ін’єкцій там, де це можливо;
• уникайте випадкових статевих контактів, завжди використовуйте презерватив;
• ніколи не діліться персональними бритвами чи зубними щітками, манікюрними ножицями та іншими засобами індивідуального користування;
• використовуйте тільки стерилізовані інструменти для пірсингу і татуювання;
• вагітним жінкам, у яких діагностовано гепатит B, слід порадитися зі своїм лікарем про те, як запобігти передаванню вірусу до дитини.
• Вакцини проти гепатиту C не існує, тому профілактика інфекції гепатиту C залежить від безпечних медичних та інших маніпуляцій, що пов’язані з контактом із кров’ю.

Заходи первинної профілактики гепатиту C, рекомендовані ВООЗ:

• гігієна рук — миття рук і використання рукавичок, хірургічна обробка рук;
• безпечне здійснення медичних ін’єкцій;
• надання комплексних послуг, спрямованих на зменшення шкоди, споживачам ін’єкційних та інтраназальних наркотиків, включаючи стерильне ін’єкційне обладнання;
• тестування донорської крові на гепатити B і C (а також ВІЛ і сифіліс);
• підвищення інформованості медичного персоналу про шляхи інфікування гепатитом C;
• правильне і регулярне використання презервативів.

Вторинна і третинна профілактика

Для людей, інфікованих вірусом гепатиту C, ВООЗ рекомендує такі заходи:

• консультації щодо різних варіантів медичної допомоги та лікування;
• імунізація вакцинами від гепатиту A і B з метою запобігання ко-інфекції цими вірусами для захисту печінки;
• лікування;
• регулярний моніторинг з метою раннього діагностування хронічних захворювань печінки.

• ВІЛ/СНІД

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, тобто вірус, який уражає імунну систему. Те, що людина стала ВІЛ-інфікованою, ще не означає, що вона має СНІД. До того, як виникне СНІД, зазвичай минає багато часу (у середньому 10-12 років).

СНІД (синдром набутого імунодефіциту людини) – це остання стадія розвитку ВІЛ-інфекції. Це поєднання хвороб, спричинених недостатньою роботою імунної системи внаслідок ураження її ВІЛ. На фоні ВІЛ-інфекції розвивається СНІД, який характеризується різким зниженням імунітету та схильністю до різних захворювань – від простих інфекційних до онкозахворювань.

Гостра стадія ВІЛ розвивається протягом першого року після зараження. Проте не завжди симптоми можуть проявлятись. Можливий і безсимптомний перебіг захворювання.

Гостра стадія ВІЛ без вторинних захворювань характеризується неспецифічними симптомами:

• Гарячка, яка може зберігатися від кількох днів до кількох тижнів. Як правило, триває 2-3 тижні, температура тіла підвищується до 37-38, проходить лихоманка спонтанно.
• Лімфаденопатія – характеризується безболісним збільшенням лімфовузлів, найчастіше це шийні, потиличні пахвові лімфовузли. Збільшення лімфовузлів може зберігатися протягом усього захворювання
• Рідкі випорожнення, тривалий час (2-3 тижні).
• Стоматит, фарингіт.
• Слабкість, нездужання, міалгія, артралгія.
• Може відзначатися збільшення печінки та селезінки
• Дерматологічні прояви: висип плямисто-папульозний, розеольозний, на обличчі, шиї, тулубі іноді і на кінцівках, можливо навіть у вигляді кропив’янки.
• Часто клінічна картина гострої ВІЛ-інфекції нагадує кір, краснуху, інфекційний мононуклеоз, що може призвести до помилкової діагностики.

Звичайно одне підвищення температури тіла, або стоматит як одиничний випадок, не свідчать про наявність ВІЛ. Як правило, симптоми комбінуються між собою. тобто, в один проміжок часу трапляються відразу кілька симптомів, або з’являються один за одним.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає у формі лихоманки зі слабкістю, підвищенням температури, болях в суглобах, як це часто спостерігається при ГРЗ, у інших – цей період проходить непомітно. Через 1,5-3 місяці після інфікування в крові інфікованої людини з’являються антитіла до ВІЛ, на виявленні яких ґрунтується діагностика ВІЛ-інфекції. Період, що проходить від часу інфікування до формування антитіл до ВІЛ, називають «сероконверсіонним або діагностичним вікном».

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років: здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя, хоча періодично збільшуються лімфовузли, часто з’являються простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ і являють найбільшу загрозу для своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці, не можуть бути донорами крові і органів. Вірус, що знаходиться весь цей час в організмі, постійно вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення мікроорганізмів ( бактерій, вірусів, грибків і т.ін.). В здоровому організмі їх кількість становить 1000 в мл. крові. Кожного року кількість СД4 в крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання, спричинені збудниками різних інфекцій, які в практиці ВІЛ-інфекції/СНІДу мають назву опортуністичних інфекцій. Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність. Ця стадія хвороби називається СНІД і проявами його можуть бути герметична інфекція ( насамперед оперізуючий герпес), грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз.

Головним важелем у попередженні поширення ВІЛ-інфекції в країні є дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки, насамперед вживання наркотиків, обов’язкове використання при статевих контактах засобів індивідуального захисту – презервативів. Свідоме ставлення до свого здоров’я забезпечить захист від СНІДу.

Куди необхідно звернутись медичному працівнику якщо у нього встановлені симптоми професійного захворювання?

1. Сімейний лікар (лікар фтизіатр, лікар-інфекціоніст) (видає направлення до лікаря профпатолога);

2. Лікар-профпатолог (надсилає до територіально органу Держпраці запит на складення санітарно-гігієнічної характеристики умов праці при підозрі у працівника професійного захворювання);

3. Територіальний орган Держпраці (складає санітарно-гігієнічну характеристику умов праці);

4. Лікар-профпатолог (направляє хворого до закладу охорони здоров’я якому надано право встановлювати остаточний діагноз професійного захворювання)

5. Заклад охорони здоров’я (встановлює зв’язок захворювання з умовами праці, надсилає повідомлення про П-3 до територіального органу Держпраці;

6. Територіальний орган Держпраці (встановлює причини виникнення професійного захворювання та складає акт П-4);

7. Сімейний лікар (направляє хворого до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання її повсякденного функціонування);

8. Пенсійний фонд здійснює розрахунки та виплати одноразової та щомісячної грошової допомоги внаслідок втрати працездатності.

Нормативно-правові акти, що використовуються при встановленні зв’язку захворювання з умовами праці

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11. 2000 № 1662 «Про затвердження переліку професійних захворювань»

Наказ Міністерства охорони здоров’я, України Міністерства соціальної політики України, Академії медичних наук України від 29.12.2000 № 374/68/338 «Про затвердження Інструкції про застосування переліку професійних захворювань»

Наказ МОЗ України від 17.10.2025 № 1580 «Про затвердження Інструкції про встановлення причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією»

 Повноваження Державної служби України з питань праці (постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці»

Реалізує державну політику з питань гігієни праці здійснює державний нагляд (контроль) у сфері гігієни праці, у тому числі нагляд (контроль) за:

• факторами виробничого середовища та виробничих операцій, наявність яких може шкодити здоров’ю працівників;
• виконанням заходів щодо запобігання виникненню професійних захворювань;
• дотриманням вимог санітарних норм та правил;
• своєчасним здійсненням профілактичних заходів, спрямованих на попередження шкідливої дії факторів виробничого середовища і трудового процесу, збереження здоров’я працівників;
• наявністю обов’язкових медичних оглядів працівників.

Забезпечує складення санітарно-гігієнічних характеристик умов праці для подальшого визначення зв’язку захворювання з умовами праці.

Проводить розслідування обставин та причин виникнення гострих і хронічних професійних захворювань та отруєнь.

Бере участь в організації медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі та щорічному обов’язковому медичному огляді працівників віком до 21 року.

Додаткова інформація, відповіді на найпоширеніші запитання та корисні рекомендації щодо застосування законодавства про працю, охорону та гігієну праці доступні на порталі Держпраці: https://pratsia.in.ua